Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 20 (207),Ч. І, 2010 УДК 811.111’32 Кіреєнко К. В. УКРАЇНСЬКІ ЗАМОВЛЯННЯ ЯК ВИТВІР КОЛЕКТИВНОГО ПОЗАСВІДОМОГО ЕТНОСУ У сучасному світі, коли народи намагаються визначити власне обличчя, глибше пізнати національний характер, менталітет, культуру, мову, яка фіксує дух народу, особливої перспективи набуває етнолінгвістика – маргінальна галузь мовознавства, спрямована на вивчення віддзеркалення у мові й мовленнєвій діяльності (етнотекстах – термін К. Рав’є та Ж. Був’є) етнічної свідомості, менталітету, національного характеру, матеріальної та духовної культури народу [9, с. 252]. Предметом вивчення етнолінгвістики є весь “план змісту” культури, народної психології й міфології незалежно від засобів і способів їхнього формального втілення (слово, предмет, обряд, зображення і т. ін.) [12, с. 39-40], а об’єктом – мова й інші форми та субстанції, у яких виражає себе колективна свідомість, народний менталітет, картина світу, яка склалася у того чи іншого етносу чи взагалі соціуму, тобто сприйняття людиною навколишньої дійсності, її категоризація й інтерпретація [11, с. 21]. При пояснені колективної етнічної свідомості у сучасному екзистенціоналізмі застосовується концепція синхроністичності К. Юнга, який процес формування етносів пов’язував з архетипами колективного позасвідомого [9, с. 276–277]. Зміст колективного позасвідомого, яке є психічно успадкованим, універсальним, ідентичним для всіх людей і виявлене в образах і формах, характерних для різних народів і епох, є сферою інстинктів та архетипів, які на свідомому рівні проявляються екзотеричною знаковою системою фольклорних текстів. Поняття архетипу є результатом багаторічних розмірковувань К. Юнга передусім над міфами й чарівними казками, які містять стійкі мотиви [2, с. 131- 133]. “Ті самі мотиви, – писав Юнг, – зустрічаємо у фантазіях, снах, мареннях і галюцинаціях сучасної людини” [17, с. 369]. Звернувши увагу на те, що одні людські фантазії мають особистісну природу, а інші – безособистісну, їх не можна пояснити індивідуальним досвідом, швейцарський психолог прийшов до висновку, що реальними виразниками колективних фантазій є міфи. Міфологія, за теорією Юнга, стала проекцією колективного позасвідомого [2, с. 130-131]. Мова закріплює міф у міфологемах – мовних носіях міфів, що дає змогу транслювати їх у часі та просторі [9, с. 175]. У фольклорних текстах закладений етнічно-психологічний зміст багатьох поколінь, що дає можливість розглядати народну творчість (у тому числі й замовляння, які репрезентують певний аспект етнічної містики і сублімують давнє уявлення про магічну силу слова) не тільки як органічне художньо- 17
Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 20 (207),Ч. І, 2010 літературне, але й психологічно-сугестивне магічне явище. Пропонована розвідка є частиною комплексного лінгвістичного дослідження і має на меті виявити архетипне підґрунтя українських замовлянь як витворів езотеричної екстравертної творчості колективного позасвідомого етносу. Когнітивна лінгвістика, зокрема й синергетичний детермінізм (автором якого є український мовознавець А. Зеленько) як постмодерн у мовознавстві, орієнтовані на пізнання психічної сутності свідомості, витлумачення мовної діяльності як специфічної форми психічної діяльності, вираженої й виформуваної закономірностями ручної (мови жестів та міміки) та звукової мови [4, с. 19-22]. Цілком згодні з А. Зеленьком, який розглядає мову в аспекті витлумачуваного ним синергетичного детермінізму як засіб і форму вираження свідомості, а етнос – як продукт відповідної мови [5, с. 78]. Співвідношення свідомості етносу, імпринтованої у мові та культурі, й індивідуальної свідомості представників етносу визначається за принципом нелокального поля, розробленого у фізиці. Етнос створює власне соціальне поле, а окремий мозок підключений до цього поля як приймач. Мова етносу фіксує це “єдине поле думок, відчуттів і чуттєвих вражень, яке надає упорядкованості нашому безпосередньому сприйняттю” [13, с. 6]. Етносвідомість є віртуальним явищем, психофункціональним континуумом головних пізнавальних функцій свідомості: мислення, почуттів, відчуттів, інтуїції та трансценденції, згідно з концепцією Юнга, – що виявляються як типові ознаки етносу. Синергетичність цього континууму як нелінійної нерівноважної системи виявляється у чинниках її самоорганізації – способах і результатах категоризації й концептуалізації світу та внутрішнього рефлексивного досвіду представниками певного етносу. Е. Дюркгейм ще наприкінці ХІХ ст. висловив думку про існування двох форм людської свідомості: індивідуальної та колективної. Друга єдина для всієї групи та не залежить від окремих людей, проте відіграє примусову роль, підпорядковуючи особистість колективній свідомості. Ця форма свідомості фіксується у колективних уявленнях – віруваннях, міфах, нормах моралі та права. Ідеї Е. Дюркгейма були деталізовані у працях французьких дослідників М. Мосса, К. Леві-Стросса, Л. Леві-Брюля та ін. [9, с. 274]. Найголовнішим експонентом етносвідомості є мова етносу, де у фіксованому знаковому вигляді зберігаються особливості пізнавального досвіду етносу, етнічні стереотипи, константи культури. Етносвідомість співвідноситься з поняттям мовної (ословесненої повсякденно-побутової, за А. Зеленьком) картини світу, адже відображенням закономірностей концептуальної організації етносвідомості є частково ментальний лексикон, знання про мову й у мові. Етносвідомість формує етнічний смак як норму оцінки: раціональної, сенсорної, психологічної, етичної, естетичної, утилітарної тощо. Ціннісні орієнтації етносу й етнічний смак формують етнічну культуру [9, с. 274]. 18
|