Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 20 (207),Ч. І, 2010
УДК 811.111’32
Кіреєнко К. В.
УКРАЇНСЬКІ ЗАМОВЛЯННЯ ЯК ВИТВІР КОЛЕКТИВНОГО
ПОЗАСВІДОМОГО ЕТНОСУ
У сучасному світі, коли народи намагаються визначити власне
обличчя, глибше пізнати національний характер, менталітет, культуру,
мову, яка фіксує дух народу, особливої перспективи набуває
етнолінгвістика – маргінальна галузь мовознавства, спрямована на
вивчення віддзеркалення у мові й мовленнєвій діяльності (етнотекстах –
термін К. Рав’є та Ж. Був’є) етнічної свідомості, менталітету,
національного характеру, матеріальної та духовної культури народу [9, с.
252]. Предметом вивчення етнолінгвістики є весь “план змісту”
культури, народної психології й міфології незалежно від засобів і
способів їхнього формального втілення (слово, предмет, обряд,
зображення і т. ін.) [12, с. 39-40], а об’єктом – мова й інші форми та
субстанції, у яких виражає себе колективна свідомість, народний
менталітет, картина світу, яка склалася у того чи іншого етносу чи
взагалі соціуму, тобто сприйняття людиною навколишньої дійсності, її
категоризація й інтерпретація [11, с. 21].
При пояснені колективної етнічної свідомості у сучасному
екзистенціоналізмі застосовується концепція синхроністичності К. Юнга,
який процес формування етносів пов’язував з архетипами колективного
позасвідомого [9, с. 276–277]. Зміст колективного позасвідомого, яке є
психічно успадкованим, універсальним, ідентичним для всіх людей і
виявлене в образах і формах, характерних для різних народів і епох, є
сферою інстинктів та архетипів, які на свідомому рівні проявляються
екзотеричною знаковою системою фольклорних текстів. Поняття
архетипу є результатом багаторічних розмірковувань К. Юнга передусім
над міфами й чарівними казками, які містять стійкі мотиви [2, с. 131-
133]. “Ті самі мотиви, – писав Юнг, – зустрічаємо у фантазіях, снах,
мареннях і галюцинаціях сучасної людини” [17, с. 369]. Звернувши увагу
на те, що одні людські фантазії мають особистісну природу, а інші –
безособистісну, їх не можна пояснити індивідуальним досвідом,
швейцарський психолог прийшов до висновку, що реальними
виразниками колективних фантазій є міфи. Міфологія, за теорією Юнга,
стала проекцією колективного позасвідомого [2, с. 130-131]. Мова
закріплює міф у міфологемах – мовних носіях міфів, що дає змогу
транслювати їх у часі та просторі [9, с. 175]. У фольклорних текстах
закладений етнічно-психологічний зміст багатьох поколінь, що дає
можливість розглядати народну творчість (у тому числі й замовляння, які
репрезентують певний аспект етнічної містики і сублімують давнє
уявлення про магічну силу слова) не тільки як органічне художньо-
17
Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 20 (207),Ч. І, 2010
літературне, але й психологічно-сугестивне магічне явище. Пропонована
розвідка є частиною комплексного лінгвістичного дослідження і має на
меті виявити архетипне підґрунтя українських замовлянь як витворів
езотеричної екстравертної творчості колективного позасвідомого етносу.
Когнітивна лінгвістика, зокрема й синергетичний детермінізм
(автором якого є український мовознавець А. Зеленько) як постмодерн у
мовознавстві, орієнтовані на пізнання психічної сутності свідомості,
витлумачення мовної діяльності як специфічної форми психічної
діяльності, вираженої й виформуваної закономірностями ручної (мови
жестів та міміки) та звукової мови [4, с. 19-22]. Цілком згодні з А.
Зеленьком, який розглядає мову в аспекті витлумачуваного ним
синергетичного детермінізму як засіб і форму вираження свідомості, а
етнос – як продукт відповідної мови [5, с. 78]. Співвідношення свідомості
етносу, імпринтованої у мові та культурі, й індивідуальної свідомості
представників етносу визначається за принципом нелокального поля,
розробленого у фізиці. Етнос створює власне соціальне поле, а окремий
мозок підключений до цього поля як приймач. Мова етносу фіксує це
“єдине поле думок, відчуттів і чуттєвих вражень, яке надає
упорядкованості нашому безпосередньому сприйняттю” [13, с. 6].
Етносвідомість є віртуальним явищем, психофункціональним
континуумом головних пізнавальних функцій свідомості: мислення,
почуттів, відчуттів, інтуїції та трансценденції, згідно з концепцією Юнга,
– що виявляються як типові ознаки етносу. Синергетичність цього
континууму як нелінійної нерівноважної системи виявляється у чинниках
її самоорганізації – способах і результатах категоризації й
концептуалізації світу та внутрішнього рефлексивного досвіду
представниками певного етносу. Е. Дюркгейм ще наприкінці ХІХ ст.
висловив думку про існування двох форм людської свідомості:
індивідуальної та колективної. Друга єдина для всієї групи та не
залежить від окремих людей, проте відіграє примусову роль,
підпорядковуючи особистість колективній свідомості. Ця форма
свідомості фіксується у колективних уявленнях – віруваннях, міфах,
нормах моралі та права. Ідеї Е. Дюркгейма були деталізовані у працях
французьких дослідників М. Мосса, К. Леві-Стросса, Л. Леві-Брюля та ін.
[9, с. 274].
Найголовнішим експонентом етносвідомості є мова етносу, де у
фіксованому знаковому вигляді зберігаються особливості пізнавального
досвіду етносу, етнічні стереотипи, константи культури. Етносвідомість
співвідноситься з поняттям мовної (ословесненої повсякденно-побутової,
за А. Зеленьком) картини світу, адже відображенням закономірностей
концептуальної організації етносвідомості є частково ментальний
лексикон, знання про мову й у мові. Етносвідомість формує етнічний
смак як норму оцінки: раціональної, сенсорної, психологічної, етичної,
естетичної, утилітарної тощо. Ціннісні орієнтації етносу й етнічний смак
формують етнічну культуру [9, с. 274].
18
|
